Українська мова | 5 - 9 классы
Текст для переказу Щедре серце дидуся.
Усний переказ тексту Придеснянські луки?
Усний переказ тексту Придеснянські луки.
Переказ до тексту Лісовик 7 клас?
Переказ до тексту Лісовик 7 клас.
Складіть текст серце матері?
Складіть текст серце матері.
Складіть план тексту запишіть переказ?
Складіть план тексту запишіть переказ.
Невеличкий переказ тексту лихтарик?
Невеличкий переказ тексту лихтарик.
Переказ тексту Спогади про тридцяті?
Переказ тексту Спогади про тридцяті.
Переказ тексту "Що токе страх"?
Переказ тексту "Що токе страх".
Ніч перед стартом короткий переказ тексту?
Ніч перед стартом короткий переказ тексту.
Переказ тексту Колодязник?
Переказ тексту Колодязник.
Переказ тексту Вивчайте Землю?
Переказ тексту Вивчайте Землю.
На этой странице находится вопрос Текст для переказу Щедре серце дидуся?, относящийся к категории Українська мова. По уровню сложности данный вопрос соответствует знаниям учащихся 5 - 9 классов. Здесь вы найдете правильный ответ, сможете обсудить и сверить свой вариант ответа с мнениями пользователями сайта. С помощью автоматического поиска на этой же странице можно найти похожие вопросы и ответы на них в категории Українська мова. Если ответы вызывают сомнение, сформулируйте вопрос иначе. Для этого нажмите кнопку вверху.
Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно.
Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів : «Яблунька розцвіла!
Яблунька мого доброго дідуся.
: . »
Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів.
Я повертаюсь у дитинство.
Як живий іде садом дідусь.
Він і дня не міг про - .
Жити без роботи у свої сімдесят п'ять.
— Відпочили б, дідусю, — просила я його.
А він лише одказував : «Без діла слабіє сила.
»
Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні.
Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса.
«Не метушись — швидше буде.
»
Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин.
Дідусь тим часом став не поспішаючи копати.
Незабаром він покликав мене.
«Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо.
Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала.
»
Деревце справді виявилося непоказним.
Стовбур зламаний.
Гілки висіли, ніби перебиті руки.
Яблуньку дідусь викопував довго.
Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище.
Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики.
Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку.
Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи.
Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив : «Рости на радість людям!
»
. Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки.
І знову я згадала дідуся.
Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті.
Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу.
А вони — безсмертні!