Українська мова | 5 - 9 классы
Твір на тему опис картини Йосипа Бокшая ужгороцький замок срочно поможіть пліс на завтра 8 00.
Твір - опис картини в художньому стилі?
Твір - опис картини в художньому стилі.
Твір - опис парку Аврора срочно на завтра потрібно, будь - ласка?
Твір - опис парку Аврора срочно на завтра потрібно, будь - ласка!
Написати твір - опис про Замок «Ластівчине гніздо»?
Написати твір - опис про Замок «Ластівчине гніздо».
Твір опис картини карпатський пейзаж?
Твір опис картини карпатський пейзаж.
Твір - опис картини сніданок К Білокур?
Твір - опис картини сніданок К Білокур.
Твір опис природи за картиною Ф?
Твір опис природи за картиною Ф.
Михайло золота осінь в художньому стилі.
Срочно.
Прошу напишіть швидше завтра урок.
Твір на тему " Чи захищена жінка у нашому суспільстві" дуже треба на завтра поможіть?
Твір на тему " Чи захищена жінка у нашому суспільстві" дуже треба на завтра поможіть.
Твір опис картини маковий захід?
Твір опис картини маковий захід.
Твір - опис "Моя мама - найкраша", поможіть?
Твір - опис "Моя мама - найкраша", поможіть.
Мукачівський замок паланок(твір ОПИС)?
Мукачівський замок паланок(твір ОПИС).
Вы находитесь на странице вопроса Твір на тему опис картини Йосипа Бокшая ужгороцький замок срочно поможіть пліс на завтра 8 00? из категории Українська мова. Уровень сложности вопроса рассчитан на учащихся 5 - 9 классов. На странице можно узнать правильный ответ, сверить его со своим вариантом и обсудить возможные версии с другими пользователями сайта посредством обратной связи. Если ответ вызывает сомнения или покажется вам неполным, для проверки найдите ответы на аналогичные вопросы по теме в этой же категории, или создайте новый вопрос, используя ключевые слова: введите вопрос в поисковую строку, нажав кнопку в верхней части страницы.
Щойно принесена у вигадливо розписаних горнятках кава ще парувала, лоскітливий і п’янкий дух її обіцяв близьку втіху – перед початком розмови, як нерідко буває, на хвильку запала мовчанка.
Тільки в куточку зали кав’ярні немолодий і зсутулений вже скрипаль виводив стиха, ледве торкаючись струн, розлогу і заспокійливу мелодію.
«І який же то польський ведмідь здох у волинському лісі, що мене запросили нагально на цю зустріч?
» - марне перебирав у думці здогади, як зернята на долоні, Модест Пилипович.
На каву його запросив, пообіцявши важливу розмову, колега по луцькій українській гімназії, вчитель полоністики Войцех Вось.
- Знайомтесь, мій щирий приятель, спадкоємець славетного шляхетського роду, що змагався у доблесті з самим Яном Собеським, - почав дещо загадково Войцех, кивнувши у бік незнайомця.
– Пан Генрік.
Але він молодий ще, як бачите, то ж можна так просто і звати.
Модест Пилипович і собі кивнув повагом, відчувши, як йому здалося, струмінь прийдешньої розмови.
« Якщо починається з гонору, то їм це навіщось потрібно.
Слід, напевне, якось випереджувати, хоч таке заняття не по мені».
- промайнула думка.
- Граф Рогаль - Левицький.
Радий знайомству.
Войцех Вось тихо фуркнув, мабуть похлинувшись кавою, і скоса глипнув на незрушне обличчя Модеста Пилиповича, той погляд мов би приклеївся і не відставав, аж доки не впевнився Войцех, що його колега не налаштований на жарти.
- Стільки працюємо разом, а я й досі не знав, - врешті потамував Вось здивування, - що ваш рід має графське достоїнство… - Не гаразд гоноритися і чванькувати в мої літа, - злегка всміхнувся Модест Пилипович у свої сиві і пишні козацькі вуса, та посмішка вигулькнула лише на мить і враз собі знову сховалася.
- У нас є для вас важлива пропозиція, - опанувавши себе, Войцех вів далі сухішим, мало не офіційним тоном, наскільки той тон дозволяла сама обстановка кав’ярні.
- Але сперш, якщо можна, розвійте мої сумніви та здогади… Не можу ніяк собі взяти у голову і позбутися подивування - і навіщо вам тут, у польському місті Луцьку, грати ролю українського підбурювача?
Що заважає вам стати, як багатьом з освіченого сучасного українства, справжнім польським патріотом?
–Войцех говорив все швидше, поступово більше нервуючись, і навіть скельця його окулярів під високим лисіючим чолом зблискували нервово і роздратовано.
Модест Пилипович, не вельми ховаючись, як від вкислого надто борщу, скривився і затис для міцнішої терплячки губи.
Він, як і більшість учительства гімназії, недолюблював частенько велемовного Войцеха.
Учні ж не любили полоніста, бо міг він раптом зірватися на крик, нерідко без видимої причини, от вкусить якась муха і бігає класом, рве дитячі зошити та галасує : - Бздури, панє!
Нісенітниці!
Левову частку виховання Вось зводив до вельми пильної уваги дитячим зачіскам – хай тільки хто невчасно сходить до фрізера.
І вже, боронь Боже, слово впоперек вставити…Годі тоді сподіватися на пристойну оцінку аж до іспитів.
Коли в бездоганній роботі марне було знайти якусь зачіпку, то ставив Вось нервову навскісну примітку «брак почуця єнзикового» і різав бал – спробуй скривдженому довести, чи того «мовного почуття» уже вщерть, чи цього разу у мізері… - Бережи мене, Боже, від хвороби і патріотів, - Модест Пилипович повільно і обачно надпив шпаркої ще кави, надто гарячого останнім часом остерігався.
Він уголос вимовив не свої слова, а сказав почуте від знайомого польського робітника з - під міста Закопане.
Після поразки УНР Левицький з Греції, через Італію і Австрію, опинився аж в польському Тарнові, де був в емігрантському уряді очільником міністерства охорони здоров’я, згодом у Закопане – водночас піклувався і санаторієм хворих на туберкульоз вояків УНР, і лікував тутешній люд.
Особливо багато приходило робітників з місцевих гуралень.
А вже як виїжджав, то не хотіли його польські гуралі відпускати, просили лишитися тут назавжди і стати членом їхньої громади.
Навіть місцевий ксьондз давав згоду, тільки заїкнувся, що мав би Левицький прийняти католицьку віру і стати тоді повноцінним польським патріотом.
Обурилися цим гуралі, казали, що чоловік йде «ku wieczor zycia”, до життєвого вечора, то ж хай собі лишається в вірі, у якій народився, аби лишень зоставався.
А ще, пам’яталося, як один з робітників тільки рукою махнув спересердя : «Вбережи мене, Боже, від хвороби і патріотів».
…Каву готував таки вправний кухар, від пахучого і аж густого напою тужавіло і бадьорішало тіло, жвавішала кров і трішки паморочилося, як від легкого молодого вина.