Українська мова | 5 - 9 классы
Скласти казку про ластівку.
Склади казку про прислівник?
Склади казку про прислівник.
Скласти казку про прислівник і його роль у мовленні?
Скласти казку про прислівник і його роль у мовленні.
Помогите скласты казку про именык або про прыйменык дам 39 балов?
Помогите скласты казку про именык або про прыйменык дам 39 балов.
Скласти казку про те як комп'ютерна мишка посвариламя з монітором?
Скласти казку про те як комп'ютерна мишка посвариламя з монітором.
Використовуючи звертання, вставні слова тапряму мову!
Допоможіть скласти невеличку казку про вітер?
Допоможіть скласти невеличку казку про вітер.
Скласти казку про яблуню та берёзу?
Скласти казку про яблуню та берёзу.
Скласти Казку про осінь?
Скласти Казку про осінь.
Звуковий аналіз слова ластівка лебідь?
Звуковий аналіз слова ластівка лебідь.
Скласти казку про півника та двох мишенят?
Скласти казку про півника та двох мишенят.
Скласти казку про природу?
Скласти казку про природу!
))
Пліз!
На завтра!
2 клас!
8 - 9 речень
Даю 100 пунктів!
Будь ласка!
Дякую!
На этой странице сайта вы найдете ответы на вопрос Скласти казку про ластівку?, относящийся к категории Українська мова. Сложность вопроса соответствует базовым знаниям учеников 5 - 9 классов. Для получения дополнительной информации найдите другие вопросы, относящимися к данной тематике, с помощью поисковой системы. Или сформулируйте новый вопрос: нажмите кнопку вверху страницы, и задайте нужный запрос с помощью ключевых слов, отвечающих вашим критериям. Общайтесь с посетителями страницы, обсуждайте тему. Возможно, их ответы помогут найти нужную информацию.
Жила собі на світі весела, ласкава, мила дівчина.
Виросла та й покохала чужинця.
Як не вмовляли її, як не одговорювали, у відповідь тільки одне : «Я люблю його і все».
Справили весілля та й почала дівчина збиратися у далеку незворотну дорогу.
Як побігла до гаю, стислося серце, – це ж його ніколи більш не побачить.
Як глянула на річку – сльози набігли на очі : не побачить більше.
Як вийшла в поле, то й заголосила – востаннє, востаннє.
Та глянула любому в очі і примирилась з усім.
А коли прощалася з рідними і заголосила мати, у дівчини здригнулося серце.
І ще довго, озираючись, бачила, як мати в сльозах простягала руки услід їй.
Приїхала на чужину.
Увага і любов молодого чоловіка заміняли все.
Народилися дітки, все ніби йшло добре.
Та все частіше й частіше туга вгортала молоду жінку.
І сама не знала, чого їй так тужно та тяжко на серці.
А перед очима все частіше й частіше поставала мати з простягненими руками, заплаканими очима.
І так затужила молода жінка, що й світ їй немилий став.
Зсохла, змарніла.
Як не вмовляв чоловік, як не розважав – все дарма.
А одного разу вийшла в поле та й заспівала рідної материнської пісні.
І так їй захотілось до рідного краю, такий відчай наповнив груди, що забракло сил.
Впала на землю, зомліла.
А коли отямилась, побачила високо - високо в небі білі легенькі хмарки.
Стало легко, начебто ось має злетіти.
Змахнула руками і стали вони крильми, змахнула вдруге і стала пташкою.
Та й полинула до рідного краю.
Прилетіла до батьківської хати, защебетала - заспівала.
Вийшла з хати стара мати поглянула на пташку і заплакала.
Вийшов і батько.
Глянь, старий!
Яка пташина ласкава, начебто наша Ластівка (Так звали їхню дочку).
Пташина щебетала й щебетала : «Та Ластівка ж я!
» Але ніхто не зрозумів тих слів.
Тільки довго вслухалися в пташиний щебіт.
Все літо ластівка була вдома, намостила гніздечко в батька під стріхою, щебетала - виспівувала їм.
А то витала понад рідним гаєм, торкала крилом хвилі рідної річки, линула над полями.
І так їй радісно було.
Та прийшла осінь – затужила ластівка за дітьми своїми.
Сумувала довго, а тоді вирішила провідати діток.
Прилетіла до господи свого чоловіка, зазирнула в вікно.
А там була вже нова господиня.
Вона подавала чоловікові їсти, сміялась до нього.
А її дітки сиділи в кутку заплакані та обідрані.
Заболіло Ластівчине серденько, згадались материні та батькові вмовляння, щоб не їхала на чужину.
Не знала, як допомогти дітям.
Часто прилітала, щебетала їм, розважала.
І нещасні діти полюбили милу пташку, чекали її, заплакані, голодні.
І оченята їм блищали радістю, коли прилітала пташина А одного разу, коли побачила Ластівка своїх дітей побитих, у синяках, стислося їй серденько : мачуха.
Почала вона манити їх у поле.
Пішли заплакані діти.
Та коли вийшли ген далеко в поле – забилась Ластівка у безсиллі : що далі робити ?
Так тоскно і сумно співала, гладила крильми діткам голівки, сумно і розпачливо кричала.
А потім безсило впала на землю.
А коли стямилась, побачила біля себе ластів’ят замість дітей.
Защебетали вони і все зрозуміла : і її дітки стали ластівками.
Все їм розповіла своєю ластів’ячою мовою.
Зраділи дітки, що знайшли матір свою.
Знялися високо в небо та й полинули за матір’ю, що повела їх до рідного краю.
А там буяла весна.
Розщебетались радісно ластівки, мов сонця промені розсипались дзвіночками.
Полюбили люди веселих та лагідних пташок.
А вони намостили собі гнізд, вивели діток.
Восени засумували діти за тим краєм, де народилися й виросли.
Почали просити матір, щоб згодилась туди полетіти.
Не хотілося матері кидати рідний край, але знала, що винна перед дітьми.
Адже вона сама дала їм той край за рідний.
Та й полетіли.
Але не довго там були.
Не мостили гнізд, не виводили діток.
А весною повернулися назад.
Заходилися знову мостити гнізда, виводити діток.
І все більше ставало їх – ластівок : так їх назвали люди.
Щороку вони летіли до теплого краю восени, а весною поверталися назад….