Українська мова | 10 - 11 классы
Дивовижна пірїна переказ 5 клас.
Яке над нами небо переказ 8 клас?
Яке над нами небо переказ 8 клас!
ТВІР ПЕРЕКАЗ НА 10 КЛАС МИКОЛА ГУЛАК?
ТВІР ПЕРЕКАЗ НА 10 КЛАС МИКОЛА ГУЛАК.
Стислий переказ про тараса григоровича шевченка на 5 клас?
Стислий переказ про тараса григоровича шевченка на 5 клас.
Переказ твору "Подарунок" з 6 класу?
Переказ твору "Подарунок" з 6 класу.
Переказ твору колядники 6 клас?
Переказ твору колядники 6 клас.
Контрольний переказ про дуб у великій хортиці 6 клас?
Контрольний переказ про дуб у великій хортиці 6 клас.
Перекази 5 - 6 класи соняшна квітка?
Перекази 5 - 6 класи соняшна квітка.
Переказ 6 клас чарівна кімната ізольди?
Переказ 6 клас чарівна кімната ізольди.
Переказ 6 клас "Ощадний дрізд"?
Переказ 6 клас "Ощадний дрізд".
На этой странице находится вопрос Дивовижна пірїна переказ 5 клас?, относящийся к категории Українська мова. По уровню сложности данный вопрос соответствует знаниям учащихся 10 - 11 классов. Здесь вы найдете правильный ответ, сможете обсудить и сверить свой вариант ответа с мнениями пользователями сайта. С помощью автоматического поиска на этой же странице можно найти похожие вопросы и ответы на них в категории Українська мова. Если ответы вызывают сомнение, сформулируйте вопрос иначе. Для этого нажмите кнопку вверху.
Я колись його читала, і помоєму, це він
У старого батька Орла був син
одинак і звали його Орлик.
Виросло вже те Орля, у пір’я вбралося,
прийшов час на власний хліб переходити.
От батько йому і каже : — Сину,
летимо в поле за їжею.
Я навчу тебе самостійності.
Ти повинен уміти сам
себе годувати.
— Не голодний я, тату, — мовило Орля.
— Та й те поле таке
порожнє, чи водиться там щось путнє?
Засумував батько, та виду не подав.
Мудрим був, вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок.
Тому
здійнявся і полетів сам.
Як раптом до Орлика підповз степовий Вовк.
—
Добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив,
злизав слиньки.
— Ти хто такий, — витріщився на нього птах, — що від тебе
так тхне?
— Я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше
клацнув зубами.
Йому дуже вже не хотілося полохати молодої пахучої
птиці.
— А чому такий смердючий?
— скривилося Орля.
— Бо багато рухаюся,
на здобич полюю.
Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха
крила!
— Як це?
— роззявив дзьоба Орлик.
— Дуже просто.
Ти даєш мені одну
пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якийсь харч.
Ось так твої крила
можуть тебе годувати.
— Цікаво, — розплився у задумливій усмішці молодий
Орел.
— А батько мені такого не казав.
— Та що там твій батько тямить?
Він уже старий, щоб літати в ногу з часом.
— Гаразд, — не довго думаючи,
погодилося Орля, бо в животі давно бурчало й вельми хотілося їсти.
—
Пір’їна, так пір’їна!
Тільки ти мені спершу їжу принеси, а я тоді тобі
пір’їну дам, а то раптом ще обдуриш… Знаю я вас, вовків.
— Не хвилюйся.
Я
даю слово, і дотримаюся його, — сказав хижак і помчав у бік поля.
Так
була укладена таємна угода між старим хитрим Вовком та молодим лінивим
Орлом.
Тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці
невисокої гори й обмінювалися гостинцями.
Вовк приносив свіжу їжу, а
Орля йому за це давало пір’їну.
Минуло літо.
Настала осінь.
Повіяли
холодні вітри, стали йти проливні дощі.
Зголодніло, змерзло Орля, сіло
дожидати Вовка.
А його цього дня все не було та не було.
І геть увечері,
коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах
темрява від невимовного голоду, прийшов Вовк.
— А тепер я тебе з’їм, —
сказав він і голосно клацнув зубами.
Орля стало втікати, махати крилами,
але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як
відомо, не літають.
Довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не
зміг його перемогти.
Знепритомнів і впав на землю.
Схопив його Вовк і
поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.
Летів тією
місциною батько Орлика.
Бачить, Вовк когось волочить.
Не впізнав він
свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз.
Але потім передумав і вирішив урятувати пташину.
Повернувся та
стрімголов кинувся на Вовка і став клювати його в голову.
Робив він це
так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі.
Орля
розплющило очі й побачило батька.
Тільки тепер воно зрозуміло, якою
цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна.
Звелося
на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб
згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти.